Розвиток людського капіталу в контексті ринку праці: аналіз, допомога, адаптація

Час:

Назва панелі:

Питання, спікери:

19 травня

09:30 – 11:00

Реєстрація та відкриття

11:00 – 12:30

1. Виклики, пов’язані з залученням ветеранів, осіб із інвалідністю, та дорослих, які не є активними та затребуваними на ринку праці

Питання до дискусії:

1. Які існують суспільні, законодавчі та соціальні бар’єри з якими зустрічаються університети в процесі підготовки ветеранів, осіб із інвалідністю та дорослих осіб до ринку праці?
2. Які існують прогалини в самих університетах, що не дозволяють ефективно готувати цих осіб до ринку праці? 
3. Як побудувати коаліції підтримки між університетами, громадами та бізнесом?
4. Модель «соціального замовлення» на навчання: університети вже отримують держфінансування під підготовку. Чи вона ефективна?
5. Чи може бізнес робити таке «соціальне замовлення» в університетах? Як запровадити такі практики? 

Спікери:

• Галина Олексин, керівниця сектору супроводу студентів із особливими освітніми потребами Українського католицького університету
• Христина Цар, керівниця відділу управління персоналом Українського католицького університету
• Олена Купенко, професор кафедри психології, політології та соціокультурних технологій Сумського державного університету

• Андріана Костенко, завідувачка кафедрипсихології, політології та соціокультурних технологій Сумського державного університету

Модераторка:

• Уляна Кульчицька, заступниця ректора з питань управління персоналом Українського католицького університету

Опис проблеми:

Працевлаштування не є пріоритетним у ветеранів / ветеранок, що підтверджується численними дослідженнями. З одного боку частина ветеранів/ветеранок не бажають повертатися на попередні робочі місця, інші – ще не визначилися чим вони бажають займатися, а для більшості проблеми із здоров’ям та потреби в реабілітації є пріоритетними. Також виникають проблеми інституційної довіри.

Також гострим є питання комунікаційних бар’єрів. Тобто працівники / працівниці, керівництво не знають основ комунікації з особою, яка має бойовий досвід. Так само ветерани можуть відчувати бар’єри у спілкуванні з цивільними. 

Більшість робочих місць в Україні не адаптовані до потреб осіб з інвалідністю. Навіть адаптація робочого місця не вирішує проблеми, оскільки громади, громадський транспорт не є інклюзивним. Також гострим є питання комунікаційних бар’єрів і суспільна стигматизація осіб з інвалідністю.

Доросле населення, особливо передпенсійного віку, не інвестує в своє навчання/перенавчання, потребує іншого ритму та форматів навчання. Роботодавці також схильні надавати перевагу молодшим, хоча є потреба із людським потенціалом на ринку

Часто бар’єри до входу на ринок праці не лише навички, а й емоційний, психологічний стан, відчуття недовіри до інституцій, відчуження.

Наявне законодавство фрагментарне, а інституції часто діють у паралельних треках (наприклад, Мінвет, Мінсоц, МОН, місцеві адміністрації).

13:30 – 15:00

2. Штучний інтелект: інструмент розвитку чи заміщення людського капіталу? Використання high-tech, цифрових технологій та ШІ в освіті та на робочому місці як бустера людського капіталу

Питання до дискусії:

1. Якими є вимоги до працівників щодо володіння технологіями ШІ?
2. Як вплине(ває) доступність сервісів ШІ на навчання й викладання?
3. Пошук джерел фінансування для реформування бізнес-процесів та викладання з урахуванням ШІ
4. Позитивний й негативний досвід використання ШІ в школах та університетах

Спікери:

• Олег Іларіонов, завідувач кафедри інтелектуальних технологій Київського національного університету імені Тараса Шевченка
• Олександра Конопацька, академічна директорка бакалаврської програми “Штучний інтелект”,  Київська школа економіки
• Артур Пройдаков, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2021, виконавчий директор освітньої фундації MriyDiy
• Тетяна Ткаченко, IT-директорка Новопечерської школи, експертка ГС «Освіторія»
  

Модератор:

• Юрій Д’яченко, професор, радник ректора Київської школи економіки

Опис проблеми:

Стрімкий розвиток технологій ШІ швидко й кардинально змінює професійні ландшафти в усіх галузях, ставлячи перед суспільством фундаментальне питання: чи є ШІ інструментом, що посилює людські можливості, чи технологією, яка поступово витісняє людський капітал? Сьогодні ми спостерігаємо безпрецедентну інтеграцію систем ШІ у робочі процеси. Ця трансформація вимагає переосмислення ролі людини у професійному середовищі та формування нових підходів до освіти та професійної підготовки.

Університети стоять на передовій цих змін, адже вони мають не лише адаптувати освітні програми до нових реалій, але й самі активно впроваджувати технології ШІ у викладання та дослідження. Питання балансу між технологічними інноваціями та збереженням людського компоненту в освіті стає критичним. З одного боку, ШІ відкриває нові можливості для персоналізації навчання, автоматизації оцінювання та розширення доступу до знань; з іншого — виникають побоювання щодо зниження якості міжособистісної взаємодії, критичного мислення та творчості.

Для бізнесу та освітніх установ впровадження технологій ШІ представляє не лише технологічний, але й фінансовий, етичний та організаційний виклик. Необхідність інвестування у нові технології та переналаштування бізнес-процесів потребує значних ресурсів, тоді як переваги від таких інвестицій можуть проявитися лише у довгостроковій перспективі. У цьому контексті особливого значення набуває обмін досвідом та спільне вироблення підходів до інтеграції ШІ у різні сфери діяльності, що дозволить максимізувати позитивний ефект від технологій при мінімізації потенційних ризиків для людського капіталу.

15:30 – 17:30

Світове кафе

20 травня

10:00 – 11:30

3. Проблема skills mismatch у випускників традиційних освітніх програм університетів

Питання до дискусії:

1. Наскільки ефективною є комунікація між університетами, бізнесом і державою щодо оновлення освітніх програм?
2. Яких навичок найчастіше бракує випускникам при виході на ринок праці?
3. Чому виникає розрив між тим, чого навчають в університетах, і тим, що потребують роботодавці?
4. Яка роль роботодавців у формуванні сучасних освітніх програм?
5. Як інтегрувати стажування, практичні проєкти та інші форми практичної підготовки в академічне навчання?
6. Як цифрові технології змінюють вимоги до молодих спеціалістів? Чи може неформальна освіта (курси, буткемпи, онлайн-програми) компенсувати прогалини університетської освіти?

Спікери:

• Марта Тиченко, керівниця Центру студентської кар’єри Українського католицького університету
• Роксоляна Вороновська, керівниця Школи Цілісного Розвитку та UCU-Online Українського католицького університету 
• Євгеній Кошеленко, декан електротехнічного факультету НТУ «Дніпровська політехніка» 

• Павло Шевчук, директор Центру розвитку партнерства Національного університету водного господарства та природокористування 

• Анастасія Зубенко, провідна фахівчиня з персоналу «Вераллія Україна», кар’єрна консультантка

Модератор:

• Андрій Подлевський, проректор з науково-педагогічної роботи, розвитку та комунікацій Національного університету водного господарства та природокористування

Опис проблеми:

Одна з головних причин безробіття серед молоді — це невідповідність між навичками, які дає університет, і тими, що реально затребувані на ринку праці. Ця проблема — skills mismatch — є актуальною для більшості українських університетів. Освітні програми часто оновлюються повільно, не враховують стрімких змін у технологіях і динаміку попиту на конкретні професії. При цьому бракує ефективного діалогу з бізнесом, який міг би допомогти сформувати релевантні курси й практичні треки.

Брак даних для прогнозування, застарілий класифікатор професій, обмеженість практичної підготовки та формальність взаємодії з роботодавцями — ці чинники посилюють розрив між освітою і ринком. У центрі дискусії — як адаптувати систему до швидких змін, зберігаючи при цьому якість і глибину освіти.

12:00 – 13:30

4. Мікрокваліфікації та професійна освіта

Питання до дискусії:

1. Як організувати ефективну співпрацю між ЗВО та закладами професійної освіти — без дублювання зусиль, але з чітким розподілом ролей?

2. Як присвоюються та визнаються професійні кваліфікації — і що потрібно змінити в підходах та регулюваннях?

3. Які виклики пов’язані з актуальністю класифікатора професій і наскільки він відповідає сучасним потребам ринку?

4. Як мікрокваліфікації можуть швидко реагувати на запити бізнесу — і хто має формувати технічне завдання для таких програм?

5. Яким чином забезпечити практичну складову короткострокових освітніх курсів, особливо в технічних напрямках?

6. Як організовувати навчальні шоу-руми й ефективно позиціонувати освітні послуги для підприємств і регіонів?

Спікери: 

• Сергій Худолій, завідувач кафедри електропривода НТУ «Дніпровська політехніка» 
• Євген Риженко, керівник дидактики ДП «Фесто»
• Альона Слюсар, директорка Департаменту наукової діяльності ВНЗ “Університет імені Альфреда Нобеля”, амбасадорка EIT DTTI, співвласниця та директорка з інновацій металообробного підприємства ТОВ “Уніпроменергосервіс”
• Наталія Проценко, старша проектна менеджерка Команди відновлення та реформ Міністерства освіти і науки України

Модератор: 

• Микола Трегуб, проректор з освітніх інновацій Київської школи економіки

Опис проблеми:

Ринок праці вимагає швидких рішень — як у підготовці кадрів, так і в адаптації освітніх програм. Повноцінна взаємодія між ЗВО та закладами профосвіти досі залишається фрагментарною: дублюються функції, не узгоджуються підходи, бракує розуміння спільних цілей. Тим часом потреба у мікрокваліфікаціях, які дозволяють швидко отримати прикладні навички, стрімко зростає — особливо з боку малого й середнього бізнесу.

Система присвоєння кваліфікацій не завжди встигає за змінами, а старий класифікатор професій гальмує процес адаптації. Є потреба в гнучких технічних завданнях, які формуються у співпраці з роботодавцями, та в інфраструктурі, здатній забезпечити практичну підготовку. Паралельно постає питання просування освітніх послуг — від створення навчальних шоу-румів до ефективної презентації програм на рівні регіонів.

14:30 – 16:30

Світове кафе

16:30-17:00

Закриття